Художня трансгресія Леоніда Чернова-Малошийченка: мемуарний дискурс

Abstract

У статті здійснено аналіз двох автобіографій Леоніда Чернова-Малошийченка, які автор розглядає як мемуари суб’єктного типу. Перша автобіографія цього призабутого письменника є короткою й нагадує подібні традиційні письменницькі твори, а друга — поширена, написана емоційно, в дусі експресіонізму, з виразним романтичним пафосом, окремими патетичними
місцями. У ній помітною є світоглядна і творча трансгресія письменника, що бачив себе в літературі спочатку як російськомовний автор, але згодом, долаючи можливе й неможливе, поступово переходить на українську мову і стає помітною постаттю в українському літературному процесі на рубежі 20–30-х років ХХ ст.
Попри те, що спогади були написані в 1930 р., у них майже відсутня апологетика будівництва нового суспільства, притаманна мемуарам багатьох українських письменників тієї пори (В. Поліщук, В. Сосюра). Проте останні слова автобіографії Л. Чернова свідчать про недооцінку ним складних суспільно-політичних реалій початку 30-х років, коли посилився ідеологічний
тиск на літературу. Складається враження, що письменник живе в якомусь паралельному вигаданому світі, а звідси — патетична упевненість в його словах, що явно дисгармоніює з реаліями тієї доби.