ПАМ’ЯТЬ МІСЦЯ В ЛІРИЦІ ІВАНА АНДРУСЯКА

Özet

В статті проаналізовано концепт пам’яті місця в ліриці Івана Андрусяка. Автор розрізняє
історію як наратив і пам’ять як невербалізовану подієвість. Пам’ять визначено не тільки як
специфічну археологію індивідуального чи родового спогаду, а й як пам’ять тіла, місця і мови.На відміну від місця пам’яті (термін П’єра Нора), пам’ять місця є радше включеною в різні контексти археологічною сукупністю різних «варіантів місця», нашаруванням чи взаємодоповненням різних пам’ятей (той самий ландшафт може бути як частиною природної екопам’яті, так і людської історичної пам’яті чи місцем особистого спогаду).
В поезії Андрусяка переважають природні й історичні ландшафти. Як природні, так і істо-
ричні ландшафти належать до символічного поля культури; в обох випадках пам’ять місця
виявляється археологічним зануренням в історичний наратив так само, як і в етимологічні
глибини імені.
Ландшафт в Андрусяковій поезії — радше архетипне місце, вписане в топографію куль-
тури. Чуттєва достеменність речі є важливою для поета, але прочитування світу як тексту
культури в його поезії домінує.